В ГОСТЯХ У «БУСЛИКА»

У Кодимському районі ось вже 10 років функціонує дитячий притулок «Буслик». Про нього я довідалася з розмови з начальником відділу контролю у сфері охорони здоровя і науки в галузі медицини КРУ в одеській області Галини Лосюк. За традицією, що вже склалася, працівники управління всі ці роки шефствують над «Бусликом».

– Там на диво, по-домашньому затишне оточення, – говорить Галина Володимирівна. – Причому для багатьох із тих дітей, які там опинилися, воно сприятливіше, аніж те, що склалося в їхніх сімях.

«Буслик» розрахований на 30 місць. Крім дітей, які живуть у Кодимі, сюди потрапляють діти із Красноокнянського, Савранського, Котовського та Балтського районів.

За словами директора притулку служби у справах дітей Кодимської райдержадміністрації Наталії Патковської, більшість вихованців притулку – не сироти. Ось лише їх батьки часто забувають про своїх неповнолітніх, а часом зовсім ще маленьких, дітей. Працівники соціальних служб та міліції привозять до «Буслика» дітей та підлітків віком від 3 до 18 років…

Перше завдання працівників притулку – відігріти дітей, причому як у прямому, так і у переносному значенні слова. Дати зрозуміти їм, що вони комусь потрібні, що про них опікуються. Як правило, усі новоприбулі пережили сильний психологічний стрес. У багатьох з них батьки зловживають алкоголем, ніде не працюють. Таких тат і матусь найчастіше позбавляють батьківських прав. Проте, наскільки це можливо, співробітники притулку намагаються повертати дітей у їхні біологічні родини. Коли це вже неможливо, шукають дитині приймальну родину, прийомних батьків або опікунів. На жаль, сьогодні більш поширене опікунство і піклування, ніж усиновлення. Наприклад, тільки за перші три місяці цього року троє з 38 дітей, що перебували у притулку, потрапили в родини опікунів. На думку співробітників соціальних служб, люди трохи насторожено ставляться до всиновлення чужих дітей. Але при цьому не одержують від держави тієї допомоги, яка покладена опікунам і піклувальникам.

– Двері в нас відчинені для гостей, – говорить Наталія Василівна. – Ми завжди напоїмо чаєм, дамо можливість познайомитися з нашими хлопцями та дівчатками. У нас дуже гарна художня самодіяльність, часто даємо концерти. Діти раді, коли приходять глядачі, у тому числі й наші шефи з Кодимського відділу контрольно-ревізійної служби й облКРУ. Вони не забувають наших дітей: дарують подарунки, приносять фрукти.

– Джерелом подарунків, які ми закуповуємо для притулку, є профспілкові внески наших співробітників. А буває, що просто скидаємося після зарплати й купуємо продуктові набори, іграшки, книжки. У нас немає жодного примусу. Люди самі пропонують свою матеріальну допомогу, взагалі-то, відриваючи частину зарплати від своїх дітей, свого сімейного бюджету. Але допомагаючи іншим, тим, кому сьогодні набагато важче, ми віддаємо їм не просто щось матеріальне, а й часточку своєї душі, – певна Галина Володимирівна.

Газета «Одеські вісті»,

22 квітня 2010 року,

№43 (4025).