ХТО СІЄ ЗІ СЛІЗЬМИ, ТОЙ ЖНЕ З РАДІСТЮ

На порозі – Великдень. Хтось у передсвяткових клопотах білить хату та підводить підмурівок, хтось постує, а хтось не забуває вдарувати частинку своєї небайдужої душі тим, кому сьогодні живеться трохи тяжче.

Ми знову в дорозі. Шлях ліг до кількох віддалених сіл Любашівського та Ширяєвського районів. Добрі люди, делеговані колективом КРУ в Одеській області, у свій вихідний день рушили з гостинцями до сімох багатодітних родин, які там мешкають. Адреси, як завжди, підказали фахівці контрольно-ревізійних відділів районів. Дарунки веземо нехитрі: борошно, олію, тушонку, крупи, цукор, згущене молоко... Все, що потрібно кожній родині до щоденного столу. А малечі ще й цукерки, яблука, апельсини, іграшки та дещо з одягу. Скинулися, хто скільки зміг, і накупили гостинців.

Такі поїздки, які вже стали традиційними, не лише згуртовують колектив управління, а й сприяють ефективнішій роботі контролерів та аудиторів. На власні очі вони пересвідчуваються, чи доходить до родин, яким держава виділяє матеріальну допомогу, оця сама допомога. А наразі дізнаються, які проблеми переживають багатодітні родини, чого потребують яку підтримку мають від місцевої влади...

Що не родина – то свої проблеми, свої пошуки шляхів виживання. Та в жодній хаті, куди нас запрошували увійти (а про те, що навідаємося, люди наперед не знали), повірте, ми не бачили безладу. Діти були доглянуті, нагодовані. Чого це вартує їхнім батькам – то вже інша розмова. Та попри матеріальні труднощі в більшості багатодітних сімей заохочуються дитячі заняття музикою, малюванням, успішне навчання. Тішило те, що малеча має багато книжок, іграшок. Мило було бачити розвішані на видноті та ще й у саморобних рамочках грамоти, отримані за гарне навчання, за перемогу в шкільних спортивних змаганнях, конкурсах, вікторинах. З цікавістю розглядали й стосики саморобних листівок, які малі дарували своїм батькам до свят. Ті листівочки й справді нагадували родинні скарби, в яких зібрана вся дитяча любов до батьків, шана й повага до них.

Ми у тій поїздці зустріли багато гарних людей, простих трударів, які хоч і живуть просто, та мудро виховують своїх дітей. Найперше, в любові до цього великого й прекрасного світу.

Просто душею відпочили, поспілкувавшись з родиною Букурів із села Петрівка Любашівського району. Про них кажуть: усі як намальовані! Може, тому такі гарненькі всі, що мають спокій в очах, а у серці – любов до Бога, до землі, на якій ростуть, до людей, серед яких живуть. Те все дали батьки. Три тижні тому у Катерини Андріївни та Василя Федоровича знайшовся крихітний Дениско, п’ятий парубок у сім’ї. Хлопчик здоровий. А ось дворічна Ліліянка (у перекладі з молдавського ім’я дівчинки означає гілочка бузку) вже перенесла складну операцію на серце, має хворі очі. Вся сім’я сподівається на те, що мала переросте свою недугу. Вони, казали, останнє віддадуть, щоби лише видужала їхня гілочка.

Букери живуть дружно, всі працьовиті, тримають корову, свиней, чимало свійської птиці, порають величезний город. Старша донька вже вчиться на кухаря в котовському профтехучилищі.

Набачилися ми й гірких сліз. Знаєте, якби ми щиро не розпитували у людей про їхні печалі, то, може, і не поділилися б вони з нами сокровенним. Люди просто бояться. Влади, розголосу своїх проблем, якщо хочете, то дуже соромляться й своєї бідності. Не кожен спокійно витримає докори, мовляв, „понародили дітей – то й дбайте!”. І якби ж тільки сторонні таке кидали у спину, а то трапляється, що й хтось з уповноважених недобре висловиться. Якби, кажуть люди, була робота, то й не просили у держави підтримки.

У селі Жовтень Ширяєвського району проживає багатодітна родина Малишевських. Мама хоч і сама недужа, прооперована, та бідкається іншим: двом хлопчикам-підліткам терміново потрібне оперативне втручання. Щоб спорядити хлопців до Одеси, потрібні гроші. Батько останнім часом працював на спорудженні автобазу, непогано заробляв, а тепер сидить без роботи. Сім’я, втративши свого часу право на державну підтримку, документи на неї не поновила... Хіба про те не знають районні служби?

Щастя, якщо тато, котрий наймається на роботу до людей, ввечері принесе до дому 50 гривень. Таке ми почули в хаті, де мешкає сім’я Петеляків (село Гвоздавка-2 Любашівського району). Мають п’ятеро дітей. Раніше батько працював на цукровому заводі. Тоді й скрути не знали: пристаралися на теплу хатинку, провели газ... А зупинився завод – хоч криком кричи: немає роботи. Ростять теличку, адже купувати молоко по сусідах дорого. Щодня мати бере три літри на дев’ять гривень. Та хліба три буханці. Державної підтримки вистачає на сяку-таку їжу та дітям на одяг.

У них у дворі й у хаті все до ладу: підметено, підфарбовано скрізь, змайстровані з любов’ю поріжки, лавочки... Хазяїн у домі! Хіба не гірко чоловікові, що не може нині прогодувати свою велику родину?

...Хто сіє зі слізьми, той жне з радістю. Багатодітні родини, навіть у такі скрутні часи, попри все – щасливі: вони-бо засіяли стільки нивок! Який то щедрий урожай радості збиратимуть, коли діти повиростають!

Газета „Чорноморські новини”,

18 квітня 2009 року,

№42-43 (20939-20940).